Верете́но — паличка, на яку накидається нитка внаслідок обертального руху, якого їй надає людина, що пряде. Веретено походить із найдавніших часів, і його знаходять в Єгипті на пам'ятках фараонівської доби. Веретено завжди було емблемою жіночої праці і знаходилося поміж атрибутами богині Афіни.
Веретено має потовщену середню частину — пузце, загострений верхній кінець — шпинь, і нижній — п'ятку. Під потовщенням знаходиться перехват — шийка. У гуцулів побутували дещо інші назви: гострий верхній кінець — спінь, середня частина — черево, перехват — затинка, нижній кінець — гуска (гузка). На нижній частині кріпився дерев'яний диск — кочальце. На нижній кінець веретена також могли надівати глиняний або кам'яний тягарець — прясельце. Намотану на веретено пряжу називали почи́нком.
Для перемотування пряжі з веретена на мотовило використовували спеціальний прилад — вереті́нник. Він складався з вилки (розсохи), закріпленої на чотирикутній дерев'яній підставці (лавиці), на ріжки вилки надівалася дошка з трьома отворами (правило). Гострий кінець веретена вставляли у середній отвір правила, а тупий впирався в місце розгалуження вилки. Далі нитку тягнули за кінець, веретено оберталося і пряжа розмотувалася.
Завдяки своєму гострому закінченню, а також слині, якою прядильниці змочують пряжу, веретено набуло значення оберега проти нечистої сили. У 1742 р. в дубенському магістраті оскаржено Параску Янушевську за чари. Через те, що вона, прийшовши до церкви в мучеників Макавеїв, щоб як зазвичай святити зілля, всунула в нього й веретено, перев'язане червоною стрічкою. Магістрат зажадав від неї пояснень, але Янушевська зникла, і на суд не з'явилася. (Антонович «Чари в Україні» с. 74).
Образ веретена у казках — фалічний символ. У казках, укол чарівного веретена викликає непробудний сон.